ЛІДЕРИ. ДУХ КОМАНДИ

Якщо йти з людьми, яких об’єднує спільна мета, дістатись кінцевої точки набагато легше

Все почалось з подачі заявки. Потім закрутилось: 2 етапи відбору (серед них спортивний взимку, в гуртожитку університету), сумнозвісний резерв, мотиваційний лист, наступні етапи.

 І – ЛИСТ ЩАСТЯ – я, полтавка, офіційно студентка УАЛ (Української академії лідерства). Радості не було меж, разом з тим потрібно було готуватись до першого спільного походу.

Вибір намету, наплічника, одягу та взуття для походу, спальника й інших дрібних речей— усе це було для мене вперше. До речі, 85 літровий наплічник для мене, 48 кілограмової, був не дуже гарною ідеєю, про що я зрозуміла трішки пізніше – на підйомі вгору.

Похід в гори був для мене першим, але точно не останнім. Нас підвезли автобусом до невеликого селища Закарпатської області Ясіня (хоча я думала, що до самого підніжжя гори Петрос, на яку ми повинні були забратись) і перші 20 хвилин підняття на невеликий пагорб були для мене просто жахливими. Відчуваючи шалене серцебиття, я хотіла поставити намет і лишитись на кожному метрі, розуміючи, що це лише початок нашого підйому, але пізніше нам розповіли, що найтяжчі в поході перші 10-30 хвилин підйому та спуск. Лише зараз усвідомлюю, який це був досвід та приклад життєвого шляху – за кожним пагорбом новий, вищий, крутіший і лише ми обираємо – зупинитись нам чи продовжити шлях.

Наступні два дні ми проходили десятки кілометрів, долали все нові та нові пагорби, ліси, струмки, гори. Ночували в наметах, хтось вперше, готували їжу на вогнищі. Саме в ці дні я зрозуміла, як це бути відповідальною. Відповідальною за себе, за людей поруч, за дух команди, за дрова для вогню, за смачно приготовану їжу та правильно розкладений намет.

І ось, третій день, ми біля самого підніжжя Петросу, вже бачимо нашу ціль і впевнено, але з останніх сил йдемо до неї. Йдучи, я тихенько плачу, не від втоми – від краси, яка навколо! Я була вражена краєвидами України та незламною силою команди, де кожному тяжко, комусь холодно, комусь жарко, але всі йдуть і не просто, а співаючи та підтримуючи один одного. Тож ще один інсайт який я винесла з цього походу: якщо йти з людьми, яких об’єднує спільна ціль, дістатись кінцевої точки набагато легше.
Піднявшись на гору, я відчула віру в себе, свої сили, те, що я можу все, коли є мотивація і люди, що підтримають. Не скажу, що одразу прийшли сила і намір звернути всі гори, але я відчула мить досягнення цілі, згадала все, через що ми пройшли за ці дні й стало так тепло на душі.
По приїзду в осередок, прийнявши теплий душ, одягнувши теплі речі, з’ївши теплого супу, я усвідомила третій інсайт – ми дійсно цінуємо щось лише тоді, коли втрачаємо. Тому цінувати сповна те, що маємо, потрібно вже зараз – потім може просто бути пізно.

Українська академія лідерства – це програма особистісного та суспільного розвитку, головним елементом якої є 10-місячний формаційний курс для випускників середніх шкіл та студентів, що будується на поєднанні елементів інтелектуального, фізичного та емоційного розвитку. на основі цінностей. Програма Української академії лідерства включає: поглиблене вивчення гуманітарних і прикладних наук, саморозвиток, дослідження зв’язку з Україною, гартування тіла, роботу в командах, мандрівки Україною та за кордон, допомогу спільноті. Основною метою програми є виховання нового покоління українських лідерів – справжніх патріотів з глибоким розумінням власної ідентичності, відчуттям відповідальності перед великими прагненнями наших предків та чітким баченням майбутнього незалежної, демократичної України.

Анна Гребенюк, студентка УАЛ Маріуполь.